МЕДИКИ УЛЬФа: БЛІЦ З МЕДИЧНОЮ СЛУЖБОЮ БАТАЛЬЙОНУ «ВОВКИ ДА ВІНЧІ»

Медик у світі RBTNK — це персонаж із суперсилою Стійкість. Найважливішою, але найважчою в надбанні суперсилою. Що допомагає розбудувати і плекати її — ми запитали на стабілізаційному пункті медичної служби УЛЬФ 108 окремого батальйону «Вовки Да Вінчі». Наш бліц пройшли лікарка-анестезіолог Дарина Бойко, анестезисти Еней і Далі, хірург Бецик і операційна медична сестра Марія Щебедько.

Цей матеріал виходить в рамках рубрики Superheroes і великого спільного збору БФ «Видноколо» х RBTNK x УЛЬФ. Ми збираємо 500 000 грн на місяць порятунку життів. Ви побачите на героях матеріалу лімітований жетон ULF MED SUPPORT, який можна придбати, щоб долучитись до збору. Дізнавайтесь більше і ставайте опорою для стійкості УЛЬФа тут.

Розкажіть про свою роботу

Дарина: Я анестезіолог, працюю з анестезистами Далі і Енеєм із важкими і вкрай важкими пораненими. Ми стабілізуємо стан пораненого і забезпечуємо роботу хірургів.

Далі: Анестезист виконує команди лікаря-анестезіолога для забезпечення анестезії. Працюю з Дариною і Енеєм. Загалом у нас великий колектив, в якому всі максимально професійні і залучені в свою працю. Це дуже кайфово, коли ти робиш щось дійсно важливе з людьми, які хочуть і вміють бути тут.

Андрій [ Далі ], анестезист медичної служби УЛЬФ

Еней: Я анестезист, помічник анестезіолога. Відповідаю за внутрішньовенні маніпуляції, роботу з тяжкими пораненими. Працюю з Дариною і Далі.

Бецик: Я роблю загальну оцінку, стабілізацію пораненого і всі хірургічні маніпуляції на стабпункті: це і зупинка кровотеч, і миття ран, і всі дослідження (УЗД, рентген) з їх інтерпретацією.

Марія: Я права рука хірурга — завжди поруч з ним, коли ми працюємо з пацієнтом. Маю вгадувати наступний крок хірурга, на думку хірурга :)

Яка ваша місія?

Дарина: Рятувати життя.

Марія: Постаратись не зробити гірше, ніж є. *сміється*

Чому обрали саме цю роль на війні?

Дарина: Це те, що я вмію найкраще. Навчання на лікаря зайняло 10 років: медичний ліцей, медичний університет, інтернатура. В цивільному житті я також була лікарем-анестезіологом. 

Кожен має знайти те, що вміє найкраще, і приносити цим користь своїй нації.

Дарина Бойко, лікарка-анестезіолог медслужби УЛЬФ

Далі: Я навчався на медика, але довго не працював за спеціальністю. Вирішив, що можу бути цим корисним. Якщо маєте якусь корисну освіту — задійте її на війні.

Еней: У мене є диплом медика, але в батальйон я прийшов спочатку як кухар, бо цим займався в цивільному житті. Вже потім в процесі служби зрозумів, що треба розвиватись в інший бік, бо кухня на службі і кухня в цивільному житті — це дві різних кухні.

Марія: Коли долучалась до лав ЗСУ, я кілька років вже навчалась на медика в декількох установах на державних місцях. Тобто держава безоплатно надавала мені освіту, і я вважала своїм обов’язком віддати таким чином цей борг.

Бецик: Я чоловік. В моїй країні війна. Я молодий, сильний, маю хірургічні скіли, а після роботи на швидкій маю ще й скіли в невідкладній медицині.

Євген [ Бецик ], хірург медслужби УЛЬФ

Що додає вам віри і впертості продовжувати боротьбу?

Дарина: Люди — і в нашій медичній службі, і з інших підрозділів. А ще загиблі друзі — бо ти розумієш, що ти тут і заради них.

Далі: Коли бачиш поранених хлопців, які тільки виїхали з позиції, на якій сиділи 2 дні, 2 тижні чи 2 місяці. Я впевнений, будь-якому медику це не дає права опустити руки і сказати: «Все, я за*бався». 

Ти бачиш цих хлопців — їм потрібна якась опора. Хто, як не ми?

Еней: Люди: оточуючі, батьки, рідні. Дуже заряджають вмотивовані люди, які розуміють час і займаються нашою спільною справою.

Бецик: Люди. За час служби я зустрів дуже багато хороших людей, які довели, що можуть не словами, а ділом жертвувати чимось заради великої цілі. Таке оточення дає сили рухатись далі.

Марія: Мене дуже надихає і вселяє віру те, що я не одна на цьому тонучому кораблі. Щоразу як у мене опускаються руки, і я думаю, що це вже остання крапля, я повертаю голову в один, в інший бік і бачу поряд людей, які продовжують плисти. Це змушує продовжувати.

Марія Щебедько, операційна медична сестра медслужби УЛЬФ

Які артефакти завжди з вами і допомагають триматися?

Далі: Подушка у формі собаки, яку подарувала моя наречена Марічка. Нагадує про мою собаку Василину :) Ця подушка постійно переїжджає зі мною, а Марічка і Василина чекають мене в Києві.

Бецик: Все, що лежить в рюкзаку більше двох тижнів — це вже артефакт для мене :) Їх багато: на сумці висить брелочок з фотками сім’ї, листи зберігаю, є кіт-брелок і ще кіт-м’яка іграшка. Завжди маю, за що чіплятись.

Марія: Книжки, навіть якщо не читаю їх. І якісь прикольні блокноти. Не знаю, звідки вони беруться, але один чи два в рюкзаку постійно є.

Еней: Від недавнього часу це мій чайний гриб Віталік. Мені подобається його годувати, а він мені за це дарує смачний літній напій — комбучу :)

Що б ви хотіли, аби весь тил розумів?

Дарина: Ціну свого мирного життя.

Далі: Що в будь-який момент ми можемо помінятись місцями. Потрібно бути підготовленим. Якщо ти чоловік — ти маєш бути у війську. Якщо ти жінка і відчуваєш, що можеш бути корисна тут — не стримуй себе, все в твоїх руках.

Бецик: Що ми всі громадяни України. У кожного з нас є обов’язок захищати свою державу. 

Робіть свій максимум в тилу. Все, що можете, і все, що варто постаратись змогти.

Марія: Те, що ми, військові, проживаємо зараз — це не назавжди. Настане день, коли ми повернемось додому, і люди там мають бути готові до нашого повернення, чекати нас.

Як будувати місток між тилом і фронтом?

Еней: Мені здається, його має будувати тил своєю залученістю до спільної справи, розумінням такмеду, розвитком як фізичної стійкості, так і ментальної. Військові займаються справою. Хоча ми дуже вдячні цивільним за донати і підтримку, але, по факту, це весь час одні й ті самі люди.

Бецик: Діалогом. Потрібно спілкуватись, бо без тилу не буде матеріального забезпечення. А без нас… ну, без нас не буде тилу. Хочеться, щоб про ці містки більше думав тил, а ми тут маємо просто далі робити свою роботу.

Яку підтримку вважаєте найбільш потрібною?

Дарина: Військові бачать всю цивільну підтримку: репости, донати, повідомлення. Інколи мені пишуть зовсім незнайомі люди: «Дякую, ви на стабі врятували мого батька». Все це цінно.

Далі: Підтримка і увага — навіть не до нас, а до хлопців, які працюють на позиціях. Можна просто подякувати десь на вулиці, бо все починається з таких дрібниць. І донатьте обов’язково.

Еней: Донати і максимальна залученість, відштовхуючись від того, що людина вміє добре.

Розуміння часу дуже важливе. Не абстрагуйтесь.

Влад [Еней], анестезист медслужби УЛЬФ

Марія: Насправді, будь-яка підтримка важлива. Найгірше — це байдужість, коли люди не виявляють ні інтересу, ні поваги. Добре слово, репост збору чи невеликий донат — це вже щось, що викликає позитивні емоції і дає сили.

Розкажіть улюблену історію з роботи

Бецик: Це така робота, що коли приїздить поранений і в нього цілі всі життєво важливі функції — це вже твоя улюблена історія. Ось на минулому стабпункті був хлопець з татуюванням на животі 2003 чи 2004 (рік народження) — і абсолютно весь в уламках, але нічого нікуди не зайшло. Дивишся і думаєш: «Ну і круто. Малому повезло».

Далі: Колись наша керівниця Аліна (Аліна Михайлова, — прим. ред.) привезла кабана, якого збила машина. Вона хотіла, щоб ми його врятували і щоб він з нами жив (на жаль, не вдалось, бо в кабана був перебитий хребет).

Еней: До наркоза тіп був впевнений, що ногу йому залишать, пальцями ворушив. Але після седатації хірурги подивились, що там немає чого рятувати. Зробили ампутацію ступні. Його будять, пояснюють, а він ще відходить від наркозу і кричить: «Ви шо, ах*єлі?? Сфоткайте мені ногу! Іріна, покажи мені ногу!!!» :)

В нашій професії важко якусь кльову, приємну історію знайти. Але в УЛЬФі багато хеппі ендів з тваринками — їх тут дуже люблять і вже багато кого відправили «на велику землю». Наша медична сестра Марія ви́ходила кішку, яка народила 6 кошенят. Тепер це приємний момент дня — підійшов, погладив, зарядився.

Марія: Одного разу ми виконали ампутацію і підготували документи, щоб утилізувати кінцівку за всіма правилами. Але наш реєстратор випадково викинув це направлення на патогістологічне дослідження. І ось, пацієнт вже має виїжджати на наступний етап евакуації, а реєстратор підбігає до мене в паніці: «Марійка, я викинув накладну». «Яку накладну?». «На ногу! Випиши нову».

Дарина: У нас є дуже гарні самоклеючі бинти, якими перемотують катетер: леопардові або в сердечках. А хлопці беруть, наприклад, коричневий… Ну чому?? *сміється*

Якими досягненнями служби особливо пишаєтесь?

Дарина: Коли я приїхала в 2024 на стаб в мале село, це була маленька будівля з одним протишоковим ліжком і вибитим дверима, щоб проїхала каталка. Зараз ми маємо операційну, повністю укомплектовану найкращою апаратурою, яка може бути на цьому етапі надання допомоги, маємо протишокову на два ліжка, великі холодильники з кров’ю і найкращі підігрівачі цієї крові, маємо законні, ліцензовані наркотичні препарати, окрему маніпуляційну, де працюють люди з медичною освітою і без, маємо кімнату, де поранені можуть відпочити і поїсти (а скоро в ній з’явиться телевізор).

Всі ми у медслужбі дуже пишаємося своєю роботою. Ми мали більш ніж 12 000 поранених за рік — для медичної служби батальйону (якщо ви розумієте масштаби батальйону, бригади і корпусу) це величезне число. При цьому УЛЬФ розвивався настільки активно, що до нас захотіли переводитись ті, хто працював в госпіталях. Ми дуже виросли за останній рік і зараз до нас немає жодної вакансії, окрім водія-електрика. Всім цим я сильно пишаюсь.

Про що мрієте зараз?

Дарина: Як і всі військові — про те, щоб жити нормальне цивільне життя в своїй країні, працювати лікарем-анестезіологом, бо я це люблю. І щоб нашого «сусіда» не існувало.

Еней: Про найближчу відпустку, про цивільне життя, демобілізацію, спокій всередині. І про крах росії — дуже чекаю і вірю.

Бецик: Щоб рашка зникла і ми всі поїхали додому :)

Марія: Як і всі — щоб настав нарешті мир і ми змогли повернутись до свого життя.

Далі: Про відпустку. Напевно, всі мріють про відпустку. Мрію про власне житло — приватний будинок. Про великий автомобіль. Козу мрію купити для жінки :) Мрію про спокій.

[Наречена Далі, Марія Тарабан — засновниця БФ «Видноколо». В нашому інтерв’ю з нею Марічка каже, що мріє про приватний будинок і козу, — прим. ред.]

Якщо уявити, що можете стати будь-якими персонажами гри — кого оберете?

Дарина: Лара Крофт — моя улюблена героїня. Вона рятує життя, розгадує загадки — це улюблена двіжуха з дитинства :)

Далі: Джоел з The Last of Us. Тому що тіп живе в постапокаліптичному світі, де немає грошей і все залежить лише від твого вміння виживати :)

Еней: СіДжей (CJ) з GTA 5 :)

Бецик: Ной зі «S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті». Чувак живе на кораблі сам із собаками і до нього ніхто не підходить. *сміється*

Марія: Персонажем з гри SIMS, до якого ввели всі можливі позитивні чіт-коди :)

Зробити УЛЬФу motherload на 500 000 грн — це наша мета спільно з БФ «Видноколо». Отримайте жетон ULF MED SUPPORT, як у Дарини, Енея, Далі, Бецика і Марійки. Жетон — це ваш донат і символ того, що ви долучились до місяця роботи стабілізаційного пункту, місяця порятунку життів. Дізнавайтесь більше і ставайте опорою для стійкості УЛЬФа тут.